Тетяна Аляб'єва

                                                              Як любити ближнього

Ви знаєте, що таке звуження судин головного мозку? Сергію про цю хворобу відомо практично все. Дружина Олена страждає цим
захворюванням з юних років. Трапляється, що вона несподівано непритомніє. Так тривожно залишати її одну! Навіть тепер, стоячи за
кафедрою, проповідуючи Слово Боже, Сергій проводжає поглядом дружину з малям на руках. Олена виходить з залу будинку молитви.
«Може, їй стало погано, — промайнула думка. — А може, просто хоче без сторонніх поглядів погодувати грудьми дочку?» Слідом за мамою
тупають сини.
Сергій раз по раз поглядає через прозорі пластикові двері на вулицю. У великому просторому залі його слухають з великою увагою, і його
занепокоєння не залишається непоміченим. Раптом Сергій розгублено замовк. У залі тиша. Слідкуючи за поглядом Сергія, всі збори
повертаються у бік вхідних дверей. На майданчику перед входом метушаться сестри з недільної школи, стовпилися діти. Заняття у них
проходило в будинку навпроти. Було зрозуміло, що щось сталося ...
Збиваючись, втрачаючи зв’язок між словами, Сергій закінчив проповідь. Він майже побіг на вулицю. Олена ... Що з нею? Та ні! Ось вона
стоїть з дитиною на руках! Що ж тоді тут трапилося? На бетонному покритті в припадку бився хлопчик-підліток.
«Слава Богу! — промайнуло в голові. — Мої цілі, і з ними все в порядку!» Хлопчика на збори запросили Олена з Сергієм, про його
проблеми вони знали давно. У хлопця було гаряче бажання від них звільнитися, і він вірив, що йому допоможе тільки Бог. Кожного разу,
коли він відчував наближення нападу, він починав молитися. Це було дивно — припадок не наступав! Тільки вночі, коли підліток спав і не
міг контролювати сон, починалося жахливе ... Сьогодні припадок накрив його несподівано, після закінчення дитячого служіння. Незабаром
хлопчик прийшов до тями. Його все ще обступали з усіх боків здивовані дорослі і діти, як раптом пролунав пронизливий дитячий крик ззаду.
Дворічний син Сергія, на мить залишений без нагляду, забрався вгору по східцях і стрімголов звалився з них униз. Бризнула кров з
розсіченої брови і губи. «О, Господи! — Застогнав Сергій. — За що?..»
І тоді у серці тихо заговорив Божий голос.
— Ти сказав: «Слава Богу, що не мої рідні!» Ти дивився на хлопчика в стражданнях і в серці радів, що це сталося не з твоїм сином чи
дружиною. Тобі не було боляче! А зараз тобі боляче? Це твій син? Коли ж ти будеш любити ближнього, як самого себе?
Сергій мовчки, у серці своєму відповів Богові:
— Слава Тобі, Спасителю, що я чую Твій голос! Ти кажеш правду, Господи! Свого сина я люблю набагато сильніше! Допоможи мені любити
всіх людей так само сильно, як я люблю своїх близьких і рідних! Допоможи мені мати співчуття і готовність допомогти іншим! Збережи мене
від байдужості до чужого болю! Великий, Всемогутній, Всесильний, Люблячий Господи, зціли хлопчика, зціли і мого малюка! Я знаю, вони
Тобі однаково дорогі обидва. В ім’я Ісуса Христа! Амінь.