Богдан-Ігор Антонич
1909 - 1937

AGNUS DEI
Божий Агнець


Ти не гордий орел сизокрилий,
що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах,
ти не хижий звір, лев, повен сили,
що довкола кубла лютим ревом викликує жах
              Я знаю друге твоє ім'я:
              Боже Ягня
Ти не гнів, Ти не грім, Ти не кара,
тільки спів, тільки дім доброти та пробачення звук.
Ти не меч, не вогонь, не примара,
дай мені в серця дні відчитати письмо Твоїх рук.
              Я кличу до тебе щодня:
              Боже Ягня.
Ти не ніч, Ти не темінь для нас.
Ти для віч вічне світло,
                             по темряві рання просвіта.
Ти не скрегіт і не дисонанс,
Ти акорд дзвінкодзвонний, єдина гармонія світа,
              Ти пісня сонця і ясного дня:
              Боже Ягня
Ти не біль, ти не міль, що гризе.
Ти любов, Ти нам знов до душі радість ллєш,
                             добрий Боже.
Ти потіха, ти лік на все зле.
А як витримати людське серце у злиднях не може,
              В темноті кличе одне ім'я:
              Боже Ягня.
Понеділок, 11 квітня 1932

MOMENTUM CUM DEO
Хвилина з Богом

Як важко, як важко, як важко
знайти хоч єдину хвилину,
щоб можна забути щоденність,
щоб дух у верхів'я полинув.
Бо вабить, бо манить, бо надить,
бо вічно займає в полон
життя повне чару, принади,
блищить із зрадливих заслон.
Життя різнобарвне, шалене,
все різне, все інше, нове,
приходить дряпіжно до мене,
захоплює, дурить і рве.
Як важко, як важко, як важко
Забути щоденність нам,
Єдину, коротку хвилину
гуторити з Богом.. сам на сам.
П'ятниця, 25 березня 1933

DUAE VIAE
Дві дороги

Далекими шляхами я шукав тебе, мій Боже,
вітрів питався рвучких, швидкокрилих:
                                            де є він?
Даремно думав, що на тугу мудрість книг поможе,
що заспокоїть, що вдоволить спраглий серця гін.
Питався за тобою всяких стрінутих людей,
одначе всі вони мені тебе не показали;
шукав тебе в низинах, в горах,
                                            на шпилях недей,
в курній мужицькій хаті і в гладкій балевій залі.
У тьмяних сутінках запилених бібліотек,
у дивних буквах нечітких старого фоліяла,
в словах, що їх писав колись монах, учений грек,
одначе в них лиш мертва цвіль минулого дрімала.
І не знайшов тебе, дарма шукав, хоч тільки змоги,
щоби побачити твою присутність. Всюди темно.
Не знав що розминулись поруч себе
                                            дві дороги:
Ти теж шукав мене — у моїм серці. Теж даремно.
24 березня 1932