Юлія Березюк

Душа твоя як птиця,
Від щастя... вона у небі
Високо...десь там літає.
Вона туди дорогу
Добре знає.
Це Бог її тобі створив.
І в твоє тіло поселив.
Він дав життя
Тобі у подарунок.
А ти його зганьбив,
Серце йому розбив.
За тебе він страждав,
Життя своє поклАв.
Щоб ти міг жити...
У щасті та у радості.
Тож прошу, зупинись!...
На себе збоку подивись!...
Не бійся, серцем щиро
Перед Богом ти покайся!
Зміни своє життя.
Дасть Бог, буде щасливе
В тебе майбуття.
Живи, частіше згадай
Серцем Бога.
Не в горі,не в біді...
І не в скрутну хвилину.
А ще тоді, коли у тебе
Все гаразд...
Подякуй Господу
За цю - любов ,до тебе щиру.

      * * *
Дав Бог, спустився на землю
ранок. Ти пробудився...
Та на роботу почвалав.
Життя твоє таке бездарне.
Живеш,аби той день
Лишень прожити.
Ні друзів,ні родини Ти не бачиш.
А час неублаганно десь летить.
І з Богом Ти чомусь
Нерозмовляєш?
Душа тобі від цього не болить?
Чомусь настав такий
Незрозумілий час?
Де люди лиш про себе дбають.
Шукають кращого життя...
А те, що робиться навкруги,..
Вони цього не помічають.
Та зовсім знати не бажають.
Десь там у світі люди
Вводах потопають...
Десь замерзають...
Десь горять...
А десь, просто від голоду
Пухнуть, і помирають...
А ти живеш, про це ти навіть
Чути не бажаєш!
Ти зачерствів...душа твоя гнила...
Серце твоє, зробилось кам'яне.
А Бог тебе створив...
Колись Ти був, згадай,
Зовсім не таким.
Був молодим, лагідним,
І дуже ніжним.
А зараз Ти своє життя,
Негідними вчинками
На Голгофу просуваєш!
Отямся! Зупинись!
До Бога навернись!
Згадай, Ісуса тяжкії
Страждання.
Він за тебе страждав,
За твій гріх,
Життя своє поклАв.
Відбув у покорі усі муки,
І знущання.
Покайся! Зупинись!
Очами іншими
На світ цей подивись...

Коли писала ці рядки,
У мене серце кров'ю обливалось.
Куди летить наше земне життя?
Чому у людей душі зачерствіли?
Я хочу МИРУ на всій Землі!
Щоб люди, як у моїм дитинстві один до одного (не через зуби) щиро посміхались.

      * * *

Похмурий день

Сьогодні день такий похмурий,
Аж плакать хочеться мені.
Іду по вулиці,
Тут також ходять люди.
Та і вони чомусь сумні...
Ой, люди, що це з нами сталось?
Деж наша радість подівалась?
Чому похмурі та сумні?
Деж наша іскорка поділась?
І вогник радості, чому погас?
А був недавно такий час...
Світилась посмішка у нас!
Були всі радісні, щасливі.
Були співучі , жартівливі!
А зараз,що зробилось з нами?
Всі злі, як дикії пантери...
Словами ліпше не чіпати нас.
Як щось не так,
Беремося чомусь до бійки?
Таке, ніби справу вирішить,
Твій кулак...А може й так?!
А хто не може кулаком...
Обложить тебе матюком...
Люди зробились-дикі звірі.
Та навіть в себе,у квартирі
Не вміють миру віднайти.
Шукаєш,когОбито зробити
Винним,хай буде хтось,
Лиш би не Ти...
А так чинити нам не гоже!
На божевілля це все схоже.
Колись були інші часи...
Маму і тата поважали...
В школі директора боялись.
Учитель був авторитет...
Навіть двірник,що був при школі, його всі учні поважали.
І десь-колись допомагали...
Тож люди милі ,ви змініться!
До Бога серцем наверніться!
Хай буде все у нас гаразд...
Може прощення Бог нам дасть?!


* * *

Мама- найдорожча людина на світі.
Мама - це щирість і безмежна доброта.
Маму ми маємо вічно любити.
Вона нам колись найцінніше дала.

Мама - невиспаних ночей намисто.
Мама- це перша порадниця та відданий друг.
Матусині руки нас завжди зігріють.
Збереже своє чадо від прикрих наруг.

Мама - берегиня домашнього затишку,
Миру ,любові,злагоди , сімейного тепла.
Мама,вона ,як турботлива пташка,
Ніколи не залишить родинного гнізда.

Прошу у Бога, щасливої долі
Всім матерям, що є тут на Землі!
Щоби не знали ні лиха, ні горя,
Лише у любові,та повазі ,щоб завжди жили!...