Яків Бузинний

Заздрість

У моїх, на жаль, братів
Заздрість скоро виїсть очі.
Сили дай стерпіти, Отче,
Тих, хто скривдити охочі,

Хто страшніше ворогів!
Дай від заздрощів й напасті,
Від обмови в мить лиху,
Від спокуси не пропасти

І з відчаю не упасти
На тернистому шляху.
Дай дивитися на Тебе
До кінця свого життя.

Відректися дай від себе
Й направляти зір до неба,
Де є краще майбуття.
Де ділами чи словами

Зла ніхто не зробить нам,
Бо Спаситель буде з нами.
Тільки… бути як з братами?
Чи зустрінемось ми там?

Не та віра

Я жезлом вдарив по скелі,
Але джерело не забило.
Гукнув я в небесні оселі,
Та полум’я не злетіло.

За словом зробив все, як треба.
Ждав чуда всією душею.
Та не відповів Бог з неба
Так, як Іллі чи Мойсею.

Мабуть, що жезл в мене грішний,
І час, і молитва сіра.
О ні! Все те саме, не інше,
Ті ж самі слова — не та віра!

(Переклад з російської Василя Мартинюка)