З Різдвом Христовим.
Тихим, спокійним і непримітним стало пришестя у світ Спасителя. У хліві для худоби, в яслах на соломі
лежить Христос, повитий пеленами. Волхви далеких країн прийшли вклонитись йому, ведені зіркою в
небі. Пастухи взнають благую новину від ангелів і поспішають до новонародженного Царя в яслах. Нема
величі, нема торжества проголошення народження Того, який являється надією людства.

Тиха ніч, свята ніч!
Ясність б'є від зірниць.
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихім сні.
Велич таємниці втілення Бога не потребує зовнішньої пишності та шумної помпезності. Сьогодні
найвища Слава Божа явлена у Його великому смиренні, Його применшенні до людини, до пеленок, до
немічного немовляти. «Христос рождається – славіте Його». Слава Божа не виростає від кількості
прихильників, вона існує незалежно від нашого славослів*я. Наш слабкий розум не в силі вмістити всю
велич того, що відбувається в повноті Божого діяння, але ми потребуємо хоча частково зрозуміти, що
зробив для нас Бог, для чого Він воплотився, в чому необхідність для нас цього Немовляти в яслах.
Архангел Гавриіл приніс Марії благу вість про майбутнє народження Спасителя.  Діва Марія зі своїм
чоловіком Йосипом жили в той час в містечку Назареті. Із-за перепису населення в Римській імерії, який
проходив за часів імператора Августа, вони пішли у Вифлеєм, бо згідно імператорського указу для
полегшення перепису, кожен житель імперії мусів був явитись у своє місто. Нащадки царя Давида,
одного з величніших правителів Ізраїля в минулому, направились у місто його і свого народження -
Вифлеєм, що недалеко від Єрусалима. Від Назарета до Вифлеєма більше 150-ти кілометрів, тому можна
собі тільки уявити, яких труднощів такий перехід коштував Марії на останньому місяці вагітності.
Поскільки людей прийшло у Вифлеєм дуже багато, Марії та Йосипу де дісталось нічого кращого для
ночівлі, як хлів для худоби. Тут і родився Той, котрому судилося було стати Спасителем світу.
Євангелист Лука цю подію описує так: «Коли ж вони були там, прийшов час родити їй, і родила сина
свого первенця, и спеленала Його, и положила Його в ясла, тому що не було їм місця в гостинниці».
О тім, що на світ появилось не просто дитя, знали не тільки Марія та Йосип. Першими прийшли
поклонитись Царю царів пастухи, що були неподалік. Пастухам явився ангел Божий, котрий сказав їм:
«... віщую вам велику радість, котра буде для всіх людей: бо нині родився вам у місті Давидовім
Спаситель, котрий є Христос Господь, і от вам знак: ви знайдете немовля у пеленах, лежачого в яслах»
(Луки 2:8-14). Пастухи залишили свої стада і пішли в сторону Вифлеєма, де в печері знайшли Марію,
Йосипа та новонародженного в яслах. Пастухи розповіли Марії, що сказав їм ангел. Богородиця була
здивована, адже дев*ять місяців тому їй явився Архангел Гавриїл і говорит точнісько такі ж слова, що
вона народить Спасителя світу. Той день ми святкуємо як празник Благовіщення.
В цей же час десь на Сході, далеко від Палестини, троє волхвів запримітили в небі незвичайну зорю.
Вони знали, що це знак, бо їм було відкрито, що у скорому часі у світ повинен прийти Цар Ізраїля. Волхви
не були іудеями, але розуміли, що ця подія торкнеться всіх язицьких народів і принесе зміни світу. Тому,
ведомі зорею, волхви направились до Єрусалиму і прийшли прямо у палац тодішнього правителя Ірода
й спитали у нього, де і як би їм побачити тільки но вродженого Іудейського Царя. Вони собі не могли
інакше й допустити, як цар повинен родитись у палаці, а не у хліві. Цар Ірод не знав, де знаходиться
Ісус, та був сильно розтривожений новиною – раз родився новий цар, то старий ніби-то не потрібний.
Він був жорстоким і безжалісним правителем. Однак волхвам Ірод не показує своєї тривоги, усміхаючись
проводив їх і просив, коли знайдуть новонародженного Царя, повідомити про його місце перебування,
ніби то й сам хотів би привітати Його народження. Волхви продовжили свій шлях за зорею, яку сьогодні
ми знаємо як Вифлеємську, як один із символів Різдва. Зірка привела їх до місця, де вони побачили
Новонародженого, Марію – матір Його, і, павши ниць у поклоні, відкрили принесені скарби: золото,
ладан і смирну. Вклонившись Христу, волхви «...діставши ві сні відкровення не повертатись до Ірода,
іншим шляхом відійшли в країну свою» (Мф.2:12). Так таємниця перебування  Христа осталась не
відкритою для Ірода. «Тоді Ірод, побачивши, що він осміяний волхвами, дуже розгнівався, і послав вибити
усіх новонароджених у Вифлеємі та околицях його, від двох років та нижче, по часі, котре вивідав від
волхвів», - повіствує Матфій. Жорстокий цар з-за боязні, но новий цар займе його місце, але не знаючи
Його місце знаходження, вирішив убити всіх нещодавно народжених. Та марна його справа, бо Ісуса в
місті уже не було. Ангел Божий явився Йосипу і сказав: «Встань, візьми Дитя і матір Його та тікай у
Єгипет, і будь там, доколи не скажу тобі, бо Ірод шукає Дитя, щоби погубити» (Мф.2:13). Святе сімейство
знаходилось у Єгипті до тих пір, поки цар Ірод не помер. Вони повернулись і поселились у Назареті,
звідки й почалася Хрестна дорога Спасителя.
Власне цей день, день народження Христа Спасителя, являється днем великої невимовної радості, тої
радості, якою може радіти тільки гинучий, який дістав раптове неочікуване спасіння. Якщо в цей день
нас не наповняє радість, значить ми ще не зрозуміли і не усвідомили прихід Христа і від чого він нас
повинен врятувати, значить ми ще не прийняли народження Спаса у своєму серці, значить наше серце
ще не відчуває Божої милості, як і не відчуває своєї  погибелі.  Якщо ми розуміємо тільки розумом, що ми
грішники, але не відчуваємо цього глибиною душі, значить душа наша мертва. Смерть душі означає і
смерть спасіння. Тільки відчувши вогонь душі за свої тяжкі гріхи – радуйся грішник, тому що сьогодні
родилась твоя єдина надія у спасінні. Сьогодні народилось втілення Бога у тому Єдиному, хто може
зцілити тебе від гріховних язв, відродити гинучу твою душу.
Незамітно прийшов Христос на землю, його народження було відкрите тільки тим, хто шукав його.
Незамітний Він і сьогодні, тому що мало хто Його шукає. Хто бачить свою духовну кволість? Хто признає
свою зухвалість? Хто признає свої гріхи і проливає сльози покаяння? Чи багато можуть погодитись, що
вони духовно слабкі і сказати: «Так, Господи, я потребую такого лікаря,як Ти». Спала земля в Різдв*яну
ніч, спить і сьогодні сном мертвих, і тільки страшні потрясіння пробуджують небагатьох, щоб вони
огледілись і вжахнулись погибелі, яка йде на них. Змертвіла душа нам заважає жити спокійно і в радості
приймати свій хліб. Ми турбуємся тільки за наше тіло, а воно старіє і болить, ніякі ліки не можуть
спинити цього процесу, хіба що на короткий час затамувати біль, а далі все одно наші тілесні органи не
в силах виконувати свого призначення, вони виходять з ладу. В безнадії на свої хворі органи, люди
шукають зачасту донорів: чи то крові, чи то нирок... дійшли навіть до клонування штучних людей, щоб
донорів вистачило на всіх. Але хто зможе нам клонувати нову душу, щоб замінити нашу хворобливу?
Заглянемо у себе. Що ми бачимо? «Від підошви ноги до тімені голови немає у нього здорового місця:
язви, плями, гнійні рани, не очищені, не обмотані і не змащені єлеєм» (Іс.1,6) Так пророк Ісая відобразив
наш стан. А цар Давид молив: «Серце чисте створи заново у мені, Боже. Нахили небеса Твої і зійди» (Пс.
143,5). Сталося! Господь, нахиливши небо, зійшов на землю, стає Чоловіком, не перестаючи бути
Богом. У всьому чоловік, як ми, окрім гріха. Прийшов у світ Спас зцілити нас від гріховних язв.
Наше старе уже не справити, потрібно все нове. Якщо я приймаю Христа яко свого Спасителя у серці
своїм, і з вірою прошу зцілити мене, він стає моїм духовним донором. Він віддав мені всього себе, щоб
всього мене від голови до ніг зцілити собою, зробити мене новим чоловіком. Син Божий даний нам у
повноті, через якого ми, без страху згоріти, маємо можливість прийти до Бога. Ми легко очищуємося в
покаянні, тому що у Христі вмирають наші гріхи.
Для цього Він лежить сьогодні в яслах, Бог в образі дитяти.  Славіте Його.
Дай нам, Господи, сьогодні відчути милість твою до нас, дай нам усвідомити всю повноту спасіння і
зцілення Ти даруєш нам, хоч ми грішні та недостойні ласки Твоєї, будемо славити Тебе у віки вічні.

В. Слонопас