Дмитро Довбуш

Моя Via Dolorosa

Жорстокий свист бича, що рве невинне тіло...
Удар, іще удар, безжалісна рука
Замахується знов, нестримно й знавісніло,
Збираючи в кулак всю дику лють гріха.

А очі не мовчать: тваринна спрага крові
І пристрасна любов в дуелі двох облич!
І розсікає свист завмерлу тишу знову.
І заганяє в плоть залізні кігті бич.

Знайомий силует, загорнутий в сутану...
Зажди-но, хто ти? Стій! Назви своє ім`я!
Людина ти чи звір? Дай хоч на мить погляну,
Відкрий своє лице! О, Господи! Це ж я...

“Вклонімося царю!” - Насмішки і знущання.
Удари по щоках. Приниження і біль.
Злобо, в твоїх очах я бачу здивування:
Хтось явно програє невидимий двобій.

В терновому вінку, в червоній багряниці...
Та витримає хто зеніт Твоїх зіниць?!
Безпомічно тремтять розлючені убивці.
В агонії брехня безсило пада ниць.

Розпалюється гнів, помножений на натовп.
Господь несе хреста, продовжуючи шлях.
Звивається в серцях прадавній гріх затято,
Туманить чистий глузд в отруєних очах.

Я йду серед людей, гублюсь у протиріччях.
Цей внутрішній двобій... Він був в мені завжди.
Чому ж у цій юрбі знайомі всі обличчя?
Чому ці голоси подібні, як один?

Хто небудь поясніть, чому я всіх вас знаю!
Чи може хтось із вас мені відповісти?
Спиніться хоч на мить, я вас таки впізнаю!
Стривай! Та ти ж – це я! І ти! І ти! І ти!

Удар, іще удар! Рука тримає молот ―
Останній аргумент розтоптаного зла.
На Черепній горі зійшлись вогонь і холод,
Небесна височінь і пекла глибина.

Удар, іще удар… Так просто, без вагання…
О воїне, невже ти так до цього звик?
Хвилинку! Це чоло, ці жести, ця сутана,
Цей голос, ці слова, цей погляд з-під повік!

Куди ти? Зачекай! О не ховай обличчя!
Понура голова – лиш відповідь твоя?
Солдате, не тікай, поглянь мені у вічі!
Я так і знав, авжеж, ти – теж! І ти – це я...

Розп'ятий на хресті жорстокою юрбою,
Прощаючи усім лукаву, горду злість…
Я теж там був, Христе, сміявся над тобою.
З усміхненим лицем і з серцем, повним сліз.

Цим поглядом небес Ти обіймаєш серце,
Лихе і бунтівне, що так любило гріх.
Ти – зранений, блідий, засуджений до смерті,
Прибитий до хреста… Та все ж Ти – переміг.

Людина під хрестом. Вдихає повні груди.
Із поглядом ясним і чистим, як блакить.
Я знаю, хто вона. Підходити не буду.
Завмерла від добра, моя душа стоїть.