Наталія Харів

Життя складне , неначе теорема.
Хтозна кому приходиться пізнать.
Хтось в світлі є, а хтось жде анафеми.
Не кожен може в труднощі пірнать.

Хтось має сили підніматись вгору
Та досягти небачених висот,
А хтось несміло жде свою дорогу,
Боячись скосити поворот.

Життя складне, хоч ми у ньому гості,
Як і прийшли,так в небуття підем.
Допоки ми,нам ,грішним, миють кості,
А ми чекаєм де ж той наш Едем.

Упасти можем всі на поворотах.
Піднятися не кожному дано.
Але завжди повинні пам'ятати,
Що бути нам Людиною дано.

* * *

Я на життя своє не нарікаю,
Бо як дано, так і його прожить.
Живу ,як квітка, з сонцем розквітаю
І плачу стиха, як у душі болить.

А навіть ,як захочу дорікнути,
Щось зміниться в житті моїм?
Дарма я хочу сльози всі забути
Й шукати сходи, що ведуть в екстрим.

Сльози роблять нас сильнішими від скелі.
Та іноді вони лиш у душі тремтять,
А вирватись не хочуть із "оселі",
Думками ниють, риють та кричать.

* * *

А твоя свічка догоряє
Чи запалив ти сам собі?
Ніхто цю істину не знає-
Коли помремо усі ми.

Один раз ми всі приходим.
Один раз ми й помремо.
А що між тим,ми добре знаєм-
Страждаєм, любим, живемо.

Одна в житті у нас дорога,
Хоч і нелегко нею йти.
Нам допомога йде від Бога,
Від Його доброї руки.

Один ми хрест несемо сміло.
Ніхто не всилі його знять.
Допоки разом душа й тіло,
Допоки й Божа благодать.

* * *
Коли болить, мовчати дуже важко,
Хоча й до болю , нібито, і звик.
Лежиш з сльозами,як ранена пташка
І вже тобі , мабуть, не до музик.

Коли болить, ти хочеш голосити,
Прийнять пігулку, щоби зменшить біль.
Коли той біль душевний,не тілесний
Ніякі ліки не здолають гріх.

Коли болить, мовчати ти не в силі,
Але й кричати теж не всім дано.
Шукай рятунку в Господі,в молитві.
Нехай поможуть і книжки й кіно.

Та тільки в біль ти свій не заривайся.
Відкрийся тому , хто тебе спасе.
Святому Богу з муками віддайся.
Він біль твій сильний легко забере.

*  *  *

Нічого в Нього більше не прошу.
Йому ж відомо, що мені потрібно.
З молитвою до Господа іду,
Подякувать стараюсь принагідно.

Він - добрий Батько,все мене утішить.
Він витре сльози, душу обійме.
Хоча в житті багато маю болю,
Він зрозуміє лиш один мене.

Він скаже :"Йди!" І я піднімусь стиха,
Хоч й віра досі ще моя слабка.
Мене врятує Батькова утіха,
Його Господня ласка і рука.

*  *  *

Я світ створив для вас красивий дуже.
Весну і літо, осінь й зиму дав.
А ви до всього ставитесь байдуже
Й питаєте за що вам кару дав.

Моя любов до вас - то нагорода,
То торжество незламного буття.
А ви ж забули- Я створив природу
Для вас. Вдихнув в неї життя.

Людино, спамятайся,  не такою
Тебе для світу, для життя створив.
Тебе створив з любов'ю не для болю,
Для правди й віри тебе я полюбив.

Звертає Бог на нас єдині очі,
Бере за руку та у світ веде.
А ми все губим і нема нам ради.
А тоді ниєм :"Чому Бог не спасе?"

*  *  *

Ми не самі у нашому човні.
Ми не самі, бо з нами є ще сила.
Й вітри ніякі нам вже не страшні
Й зневіра нас ніяка не скосила.

Ми не самі, бо синява ще в небі,
Ще зорі сяють, місяць світить нам.
Ще кожному дається по потребі
І кожен ще боротись вміє сам.

Ми не самі. Бо разом - ми є сила.
А ще над нами Божая рука.
Від немовляти і аж до могили
Свої творіння міцно опіка.

Господь не дасть зневіритись і впасти,
Не дасть у муках гинути всім нам.
Лиш Він один Спаситель є над нами.
Він довіряє нашим почуттям.

Тож ми Йому довіримось в потребі.
Прийдем до нього. Сядем біля ніг.
Володар світу - Він один у небі
І він один у горі нам поміг.

*  *  *

Долоньками своєї доброти
Ти хочеш обійняти цілий світ.
Щоб ми зреклися болю і сльози ,
Тобі потрібно ще чимало літ.

Ти хочеш нас потішити в потребах,
Тримати нас, не завдаючи ран.
А ми ,слабкі, все дивимось у небо
Й Тебе шукаєм серед білих плям.

"Ти бачив Бога",  - хтось спита у мене,-
"Чи, може, руку ти Його відчув?"
Я відповім для тебе і для себе :
" Зі мною поруч Господь завжди був".

Так, Ти, мій Боже, все зі мною поруч.
Ти знаєш все : що роблю, чим жила.
Ведеш мене попри мою всю неміч.
Без тебе ,Отче, вже пропала б я.

*  *  *

Сьогодні,прагнучи любові, іду до Тебе.
Сідаю мовчки біля ніг Твоїх.
Та я не знаю чи спитаєш в мене,
Який важенький мучить мене гріх.

Тобі сьогодні , може,не до мене.
Може, у Тебе ще якісь діла.
Ти ,Боже, світ створив для Себе
І щоб людина в світі цім жила.

А як вона собі заслужить жити
То,певно, Боже ,не Твоя вина.
Повітря дав і небо, щоб любити,
А цю красу людина б'є сама.

Ти світ створив для спраглої любові,
А ми щоденно нищимо її.
Ми не шануєм рани Сина  й Крові
Його святої не шануєм ми.

Прийду до тебе, прагнучи любові.
Затихне біль коли до ніг впаду.
Зітруться рани у серденьку моїм
Коли з Тобою я поговорю.

*  *  *
Минають дні,минають ночі.
Життя минає,наче мить.
Я бачу сни,немов пророчі.
Дівоче серце знов щемить.

Болить,німіє за Вкраїну,
За край нещасний мій рясний.
Чому ми робимо руїни
Та убиваєм цвіт німий?

Допоки німці будуть вчити,
Як край любити,будувать?
Допоки діти будуть рити,
Її украденую бить?

Німіє серце без спочину.
Чому її не зберегли?
О Боже, глянь на Україну
І витягни з тяжкої мли!

Минають дні,минають ночі.
Життя злітає навмання.
Голублять сни дівочі очі.
А біль - не біль, і я - не я.

*  *  *

У світі все мінливе,як ріка,
Бо ж двічі в одну річку не ввійдеш.
Усюди,де Господняя рука,
Ти в щасті і любові проживеш.

Ти матимеш найбільше в світі благо-
Його Любов невинну та просту,
Бо лиш вона не зміниться ніколи,
Де б ти не йшов,не падав на лету.

Його Любов тебе охороняє.
Не дасть тобі упасти у гріхах.
Лише Господь назавжди пробачає
І сльози витирає на очах.

*  *  *

"Прийдіть до мене вбогі та нужденні,
Прийдіть до мене щирі та скупі,
Прийдіть до мене- будете спасенні.."
Так говорив Ісус до люду на горі.

Вони не чули. Й чути не хотіли,
Бо кожен сам себе ( не друга) полюбив.
А душі їхні від жалю зчерствіли.
Даремно Він до люду говорив.

Оманливі слова здавались Божі
Та Він з надією на щирості чекав.
Стояв у небі з Батьком на сторожі
І в рай щасливий двері відчиняв.

Усім до раю захотілось людям.
Вже не питали чи туди беруть.
Та й до тепер чекають правосуддя,
Хоч з вірою у серці не живуть.

**  **  **

Говори, говори, говори...
Він почує тебе неодмінно.
Не мовчи, не мовчи,не мовчи.
Хай серце палає нетлінно.

Говори, говори, не мовчи...
Віддай серце своє із любови.
Про свій біль ти Йому розкажи.
Зцілить рани твої Він від крові.

Говори,говори, говори...
Ти ж мовчати не можеш із Богом.
Ти лиш руки свої простягни
І відчуєш ти радість від Нього.

*  *  *

О ,Боже, возвеличую Тебе.
Іду до тебе з просьбами в покорі,
Бо знаю , Ти один лише
Утреш сльозу та простягнеш долоні.

О, Боже, возвеличую Тебе.
Люблю Тебе і батьком своїм називаю.
Любов моя до Тебе не мене,
Бо тільки Ти мене найкраще знаєш.

О, Боже, возвеличую Тебе.
Прошу Тебе торкнутись серця мого.
І з вірою до Тебе я іду.
Поклич мене до отчого порогу.

*  *  *

Ідуть вперед годинникові стрілки,
Тож часу вже немає вороття.
Життя ми ділим на малі сторінки.
Вкладаєм в них наснагу до буття.

Ідуть вперед годинникові стрілки.
Минає день і ніч минає теж.
Що буде завтра в долі не спитаєш,
А що минуло, те не повернеш.

Я б повернула час,та не під силу.
Вернути час,не в силі,як в кіно.
Живімо зараз, лиш не в половину,
А уповні, як з неба нам дано.

*  *  *

А дзвони б'ють, благають в Бога :"Досить!"
Реве Черемош, Бистриця, Дністер...
Він ,хоч не спить ,та все чомусь не чує.
А люд кричить, з благанням очі втер...

Не чує Бог? Чи ми не так благаєм?
Чи , може,ми все робимо самі?
Коли біда до Бога призиваєм?
Коли ж добро,де були ми тоді?

Реве Дністер і каламутить хвилі.
Не чує він людського каяття.
А люд вже воду втримати не в силі.
Колись було між них співжиття.

А дзвони б'ють,благають Бога :"Досить!"
Кричать до нього села і міста.
А Бог - Він чує та терпіння зносить
Щоби боліла за життя душа.