Михайло Калюжний

Поки не темно

Ми ще живі, та дні летять юрбою.
І кожен день останнім може стати.
Закінчаться рядки того сувою,
якого хтось нам дав перечитати.

А що за ним? Ніхто із нас не знає.
Хто повернувся з-за воріт могили?
Там все майно вагу свою втрачає,
Безпомічні там розум наш і сили?

– Нудна ця тема і таки даремна,
Живи, радій допоки ще живеться, –
Так каже той, хто ходить там, де темно,
Хто злодієм на цій планеті зветься.

Та є Один! Один і всім відомий!
Він переміг і злодія, й могилу.
Поклич Його – і прийде Він до дому.
Де ти втрачаєш впевненість і силу.

А скільки вже Його ми зустрічали,
Коли безвихідь зазирала в очі.
Його втручання випадком ми звали,
Бо щось Його пізнати в нас не хоче.

Так, Він живий! А в нас закриті очі.
В нас вуха не відтулено до часу.
Ми до марноти дуже вже охочі,
Ми на спокусу аж занадто ласі.

Не дух, а плоть! А їй не вічно жити,
Вона гріхом свій шлях життя ввірвала,
Лише душа, якщо її не вбити,
Для вічності, як Божий дар, постала.

Хто береже дароване від Бога,
Бажання плоті той не потакає,
В небесний дім проклав свою дорогу
І перешкоди з Господом долає.

Не в темряві земного покривала,
В Господнім слові істина й дорога,
Аби душа в спокусах не блукала
До Отчого небесного порога.

Ніхто за нас земний шлях не здолає
І викупом спасіння не набуде!
Ми вільні в виборі! Це й ворог знає!
Тож знаймо й ми. Бо ми тому і люди.