Юрій Клен
1891 - 1947

Потоп


       1.
Коли, Господнім гнівом вщерть налита,
Перекипала чаша, яку мав
Пролити ангел кари, наказав
Бог Ноєві ковчега спорудити.
Дощі нещадні день і ніч неситий
Поїли глиб. Круг сонця прогасав.
Все скрізь було — як рівний, плаский став,
І щезли гори, хвилями розмиті.
А корабель у тріскоті грімниць
Спокійно плив, зберігши від негоди
В осмоленім нутрі звірів і птиць,
Що мали, стрівши в дні нової вроди
Відродження благословенну мить,
Життям безсмертним землю запліднить.

       2.
Так ми над мертвими просторами років
Пливем. Затоплені міста над нами
Із замками, воротами, церквами,
Багряний вечір їхній догорів.
А незнищена спадщина віків
Під мертвими шкляними небесами
Кудись пливе порожніми морями
В ковчезі, гнанім подувом вітрів,
В якім ми бережем скарби забуті
І крізь добу страшних, великих кар
Ми несемо нащадкам вічний дар.
Дар невмирущої краси: всі чуті
І нами бачені дива століть,
Щоб ними думку вдруге запліднить.