Лариса Козенюк

Я дякую Богу


Я дякую Богу за серце гаряче у грудях,
За чисте сумління і чисту прабатьківську кров,
Я дякую Богу за очі, з народження зрячі,
За те, що в душі розквітає братерська любов.
Я дякую Богу за сонячне тепле проміння,
За маки зелені на схилах козацьких степів.
Я дякую Богу, що стали ми тим поколінням,
Яке відродило духовність і віру батьків.
Я дякую Богу за поклик духовної волі,
За дар і натхнення творити у світі красу.
Я дякую Богу за щедре колосся у полі,
За зорі вечірні, за мир, за ранкову росу.
Я дякую Богу за долю моєї країни,
Яку не зламали ні війни, ні голод, ні зло.
За рід наш прекрасний, що може піднятись з руїни,
Що вміє прощати, яким би життя не було.
Я дякую Богу, що щастям навчив дорожити,
Омріяну волю, як скарб найдорожчий, послав.
Я дякую Богу за сині волошки у житі —
Як неба шматочки у наших просторих серцях.
Я дякую Богу за хліба скоринку духмяну —
Це символ любові моїх земляків до землі.
За батьківську хату, з дитинства багату піснями,
За ключ журавлиний у тихій небесній імлі.
Я дякую Богу за світле Його воскресіння,
За істинне Слово, за приклад любові й добра.
Я дякую Богу за рідну свою Україну —
Щоб милість Господня навіки над нею була.

        *  *  *

Мені б — зорю!
А як її дістати,
Як руку протягнути до небес?
Її за мить нагнуть якісь пілати —
А я не з Богом.
Я без Нього.
Без…
Мені б — крило!
А може, навіть двоє,
Щоб полетіти аж за синю даль!..
А що, коли зустріну хмару чорну —
А я не з Богом.
Я без Нього.
Жаль…
Мені б — води
Напитися живої,
Бо так у грудях тисне і пече…
А світ почує й полином напоїть.
А я не з Богом.
Я без Нього.
Ще…
Мені б — любов!
Але одну, єдину!
Лише для мене, чисту і святу.
Прийде любов — над світом я полину!..
Та я ж не з Богом.
Я без Нього.
Жду…
Мені б — цей світ
Покласти на долоні
І роздивлятись, в чім його краса...
Та я і так в чиємусь є полоні…
І я не з Богом.
Я без Нього.
Сам…
Мені б — хреста!
Чому цього не кажеш?!
Якого Божий Син за тебе ніс!
Хреста, що між тобою й Богом ляже…
Та ти ж без Бога.
Ти без Нього
Зріс…
То як ти можеш мріяти про зорі
І про небес блакитну далину,
І про води краплиночки прозорі,
Як ти не з Богом!
Ти без Нього!
Чув?!
Як можеш прагнути собі любові
І обійнять відразу цілий світ,
Як руки ще до цього не готові
І ти без Бога?!
Ти ж без Нього —
Лід!..
Впаде зоря!
Розгорнуться і крила!
І потече жива ріка води!
Бо є у світі доленька щаслива!
А ти до Бога,
Ти до Нього
Йди…

Ви — сіль землі!

Біжить сльоза з очей солонувата,
Така швидка, рухлива, мов жива.
А в ній та сіль, якою приправляти
Повинні ми усі свої слова.
Ми — сіль землі. Життя тверда основа,
Що силу не втрачає крізь віки.
Без солі їжа, вибачте, — полова.
А коштує вона лиш копійки.
Сипуча безцінь — називають люди,
Що покриває дно морських глибин…
Але тоді, як чинять самосуди,
Її на рани сиплять без причин.
Не сіль їдуча недуги загоїть,
І не ропу для зцілення дають.
Буває, досить і сльози одної,
Щоби вогненну погасити лють.
А недовіра — зайва перешкода,
Та щоб її позбутись — щось роби.
Скажу на прикладі дружини Лота:
Є поміж нами соляні стовпи.
Як гостя зустрічають хлібом-сіллю,
Отак відразу нас Христос зустрів.
І люди кажуть: з другом тим спокійно,
З яким ти разом вже пуд солі з’їв.
Даремно не впадуть на прісну землю,
Як горошини, сльози сироти.
І плач вдови для Бога — не даремний:
Їх сльози радістю ще можуть прорости.
Дощами сліз кропіть усе, що сохне:
Добро, любов, повагу, співчуття.
Хай не міліє джерело духовне,
В якому витоків духовності злиття.
Як сіль, у серці кам’яніє злоба —
Та не давайте місця камінцям!
І не лягайте сіллю у суглобах,
Бо буде важко на колінах вам.
        
*  *  *

Якщо згасла любов — запали!
Якщо сили немає — дай!
А як стихло слово хвали —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо віри немає — пробач.
Коли раптом згрішив — не карай!
А як в серці закрався плач —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Коли впав на шляху — підніми!
Зголоднів — Свого хліба дай.
А як очі набрались слізьми —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо сумно мені — втішай,
Коли тяжко — приборкай біль.
А як чаша терпіння за край —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Як соромлюсь Тебе — не суди,
А якщо помиляюсь — навчай.
Коли прагну, дай краплю води —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо я заблукав, то знайди.
Холодніє душа — зігрівай.
Як залишився в горі один —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо я щось не знаю — відкрий,
Коли знаю — на труд посилай.
А якщо я не зможу йти —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо маю таланти — примнож,
Коли зорана нива — засій.
Як байдужий — серце тривож —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Як знеможений — словом потіш,
Як розбився — рани зціляй.
Як вмираю — прийди скоріш —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Якщо Батько Ти мій — обніми,
Якщо любиш — веди у рай.
І разом зі Своїми дітьми —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!
Як натхнення відчую Твоє,
То прославлю Тебе за те…
І піду я, що сили є,
Надихати інших людей!