Віра Кушнір

1926 - 2011

Невидимі руки

За роком рік в життєву путь
Крізь болі та розлуки
Нас всіх вперед, вперед ведуть
Невидимії руки.

Тримали нас у першу мить,
Додавши щастя в муки,
Руками матерів земних
Невидимії руки.

Скрізь піклувалися про нас,
Несли, вели, тримали.
Їх дивний доторк ми не раз
Так явно відчували.

Нас пестили в добрі й журбі,
А іноді й карали,
Вели із ворогом в двобій,
Стрічали, проводжали...

Бувало в серці сумнів зрів,
Що ми їх загубили.
О, як ми плакали тоді!
Як їх знайти хотіли!

Та в мить, коли скінчиться путь,
Слова затихнуть й звуки,
Нас в Отчий дім перенесуть
Невидимії руки.

Отець нас прийме в вічний дім —
Життя дасть без розлуки.
І там побачимо тоді
Невидимії руки…

Переклад з російської Ольги Міцевської

Покличте матір

Вона в автомобільній катастрофі
Розбилася, а їй ще жить та жить.
Тепер в лікарні. Загострився профіль
І в погляді життя ледь мерехтить.

В халатах білих, як завжди, байдуже
Шепочуться ледь чутно лікарі:
«Така побита дівчина ця, дуже.
І, мабуть, не дотягне до зорі».

Вона почула. Смерть – велике лихо.
І попросила матір привести.
Біля порогу стала мати тихо,
Немов боялась ближче підійти.

«Стань ближче, мамо. Бачиш, я вмираю.
Мене ти вчила співу, танцювать…
І я на піаніно добре граю,
Але тепер потрібно помирать.

Боюся я, бо Бога я не знаю.
Скажи мені, як в вічність увійти?
Ти вчила жити, я ж тепер вмираю,
Та не навчила помирати ти!»

Ми славим матерів щиріше якомога,
Їм хочемо пошану всю віддать…
Лиш мати, яка носить в серці Бога,
Дітей навчить і жить, і помирать.

Переклад з російської Василя Мартинюка