Юрій Кирилюк

Дотик неземної любові
На обличчі — усмішка, а в серці — печаль.
Чому сталось в житті так — не знаю.
Хто підписував вирок і вдарив печать?
Хто налив повний келих відчаю?..
Чому так у житті — не збагну:
Світить сонце, а в серці — злива.
І гіркий смак трави полину,
Й жити далі на світі несила.
Був недавно початок, а вже — кінець.
Що це: сон наяву чи чекання?
Ніжним подихом віє в саду вітерець —
Так, це ніч — темна ніч, ніч остання.
...Хтось на голову руку мені поклав —
Я відчув теплоту долоні.
«Я люблю тебе, чуєш, люблю», — сказав
І всю душу щастям наповнив.
Тріпотіло серце моє, мов птах,
Із очей рясно капали сльози.
Радість в грудях моїх, в очах.
І я ніби летіти в змозі.
Знаю я, хто спасає в житті
І так лагідно дивиться в очі.
Він за мене помер на хресті.
Слава, слава Тобі, Авва, Отче!