| Богдан Лепкий 1872 - 1941 |
На Голгофу Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни… Товпа реве: «Розпни! Розпни! Розпни!» І розп’яли… На голові вінок, По краплі кров Спливає у струмок. Товпа реве: «Коли ти Бог єси, То злізь з хреста І сам себе спаси! Якщо не Бог, А лиш юдейський цар, То військами На ворогів удар! А ти мовчиш, Здригаєшся, мов трус, — Га! Ти не Бог, Лиш назарей, Ісус!» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни… Прости їм, Боже, Бо сліпі вони… * * * Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться — На відшибі від битої дороги Старенька церква. В церкві плащаниця, На ній Христос. Пробиті руки й ноги, Вінок терновий голову стискає, На зимні плити кров з тих ран спливає. Крізь двері вітер забіжить від гаю Розсіє запах зораної ниви, Крізь вікна зорі з неба зазирають, Туман снується долом сивогривий, А в тумані тім — привиди чи люди? Ідуть і каються, і б‘ються себе у груди: «Прости нам, Боже, — о, прости нам, Христе. Що Ти за нас перетерпів ці страсті, А ми обличчя Твоє промінисте Затьмарили й воно тепер імлисте, Не сяє вже, не світить мов імлистий Дороговказ, — прости, прости нам, Христе!» * * * Вже по всеношній, вже по службі Божій, Виходять люди з церкви і кругом Живим, неплетеним вінком Стають на цвинтарі веселі, гожі. Жінки — як мальви, а дівки — як рожі, Стоять поважно над своїм добром І ждуть, аж вийде пан-отець з хрестом І посвятить їм тії дари Божі... Спішіться, отче! Рік цілий чекали Орали, сіяли, косили і копали. Так сорок днів щось постили завзято, І знову рік цілий прийдеться ждати, Нім надійде таке велике свято. |