Микола Савчук

Соляний стовп

“Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Сигору.”
Буття 19:23


Тихо сонце за обрій сіда
І спадає на землю туман.
Пастухи заганяють стада.
У долині шумить Іордан.

Десь багаття останнє горить.
Все змовкає у трепетну мить.
Спокій... Ніч... Лиш на схилі гори
Чоловік у зажурі стоїть.

Сивина і у зморшках чоло,
Шепіт вуст і стареча сльоза
Тихо плаче знеможений Лот,
І здіймає свій зір в небеса.

Він пригадує пам’ятну ніч,
Коли ангел їх вивів разом:
Із сім’єю вони пліч-о-пліч
Залишили гріховний Содом.

Не звертаючи погляд назад,
Він спішив до спасіння свого,
І послухавшись Божих порад,
Швидко біг в заповітний Сигор.

Ось світанок осяяв весь край.
Лот та довго боровся зі злом.
Кілька кроків – і все: “Прощавай!
Прощавай, горезвісний Содом!”

Тішить душу захоплення щем:
“Все! Врятована моя сім’я!
І до цілі ми разом дійдем:
Дві доньки, моя люба і я!

Все – кінець... Озирається Лот:
Дві доньки, а дружини нема –
Лиш поміж палестинських висот
Стовп із солі поважно дріма.

Гіркий стогін зірвався із вуст,
В серці біль від розбитих надій:
“Боже мій! Я до Тебе молюсь!
Змилостився...Прости... Пожалій...”

Швидше вітру летів до гори,
Де застигла вона назавжди:
“Рідна... Мила!.. Озвись! Говори!
Повернися від мене не йди!”

Крик душі – невгамований жаль...
У риданнях упав їй до ніг...
Крає думка гостріша за сталь:
“Не вберіг... Не вберіг.. Не вберіг...”

“О, кохана! Пробач, о пробач,
Що тебе я одну залишив...” –
Крізь віки лине Лотовий плач,
Пориваються струни душі.

О Господь! Я благаю Тебе!
Хай Твій Дух мене завжди веде!
Поможи на шляху до небес
Не згубить почуття молоде.

Я до Тебе покликую знов!
У складнім і тривожнім житті
Дай пронести у серці любов,
Зберегти поривання святі.

Твоє Слово дає нам урок...
Я не хочу ридать у жалю!..
Я бажаю іти крок-у-крок
Із тією, яку полюблю!

...Відцвітає гіркий полин,
Вітер лине пустелею вдаль...
Лот стоїть на вершині один
І снує неутішно печаль.


Хочу

Хочу правди і щирого слова,
Щоб підступно не били у спину.
Щоб серця пломеніли любов’ю,
Добротою сповнялись невпинно.

Хочу спільних гарячих молитов,
Щоб з’єдналося людство у Бозі!
Хочу ласкою друга зігріти,
Як впаде він у тяжкій знемозі.

Хочу дії, вогню і натхнення!
Щоб людей не судили жорстоко...
Хочу линуть, як линуть олені,
До криштально-прозорих потоків!

«В час останній любов охолоне...» —
Крізь віки лине Слово пророче...
Хай рятує нас Бог і боронить...
Хочу правди і щирості хочу!


* * *
Коли шумлять дерева у гаю,
Коли ледь чутно трави зашепочуть,
І соловей мелодію свою
Несе у зоряні глибини ночі,

Коли троянда у росі сія
І розливає пахощі довкола,
Коли заквітне гречка у полях
І забринять медовим співом бджоли.

Коли так вабить голубінь небес
Над нивою у золоті врожаю,
Я переконуюсь, що є Творець,
І Його ім’я щиро прославляю.

Тоді зникають зморшки на чолі,
Тоді втікає із душі тривога:
Красу творіння бачу на землі —
Вона звіщає про величність Бога!