Володимир Слонопас

                                                                                                       ВІДРЕЧЕННЯ

Господь обернувся й подививсь на Петра
(Євангеліє від Луки 22:6)

.
І. Честер Драмонд

Великий світло сірий F-350 зупинився посередині просторого, щойно заасфальтованого паркінгу. По свіжому, ще не посірівшому від
вживання, яскраво чорному покриттю жовтизною відсвічували тільки но наведені полоси  осередків паркування . Відкривши двері свого
автомобіля, Честер Драмонд, повертаючи всім тілом на сидінні, виставив гостроносі вестерн-чобітки з високими та гарно інкрустованими
халявками на підніжку трака. Повніючий чоловік середніх років, сплигнувши з підніжки, потягнувся легко покрякуючи. Крислатий капелюх та
великі темні окуляри надійно захищали його від яскравого техаського сонця. Лице виражало повне задоволення безбідного чоловіка. Чи це
було задоволення від будівлі нового бару, яке наближалось до завершення, чи взагалі від життя, яке в його сорок видавалось йому дивним і
прекрасним. Нема що казати, він любив життя і життя любило його. Він насолоджувався добротними, хоч і не за дорогими речами та
одягом, автомобілями та власним будинком. Так і оцей бар він будував не тратячи грошей на помпезну та дорогу  мебель, вишукане
облицювання, але й не використовував дешевий матеріал. Середня якість та вартість усього його повністю влаштовувала. Не було сенсу
витрачати гроші на дороговизну, адже вічного нічого немає. Тим більше бар. Клієнтам чи не все рівно дорога мебель чи дешева, вони її
знищать за якийсь час все рівно. Його ціль – зробити гроші на бізнесі.
Так що сьогодні містер Драмонд радів скорому закінченню будівництва. Вже підписані контракти на поставку спиртного та недорогих
напівфабрикатів перекусок різного асортименту.  В мерії отримані відповідні документи та дозволи на провадження бізнесу та продажу
спиртного. Зустріч з мером та його обіцянки підтримати бізнес придавали впевненості. Та інакше й бути не могло зі сторони мерії, адже
такий бізнес – це гарантований добрий щомісячний прихід у міську казну. «Не забути би запросити мера на відкриття і фуршет, для
солідності та реклами дати йому перерізати стрічку на вході», - підсумував у думках Честер. Був на цій зустрічі і служитель церковки, що
навпроти бару через дорогу. Власне, це з його ініціативи і відбувалась зустріч. Він просив не розпочинати будівництва бару в районі церкви,
а винести бар за межі міста… та хто його слухав. Немудрий дідуган все щось їм намагався про Боже розповісти: щось там про покаяння,
щось там про покарання… Хай дідок би очі відкрив: де воно, те покарання, всі навкруги роблять гроші на всьому, на чому тільки можливо.
Гроші не пахнуть, як говорили древні. Чим більше їх у мене, тоді я сам собі і пан, і бог. Де його Бог? В церкві вже й молоді не залишилось,
вся по барах та по стадіонах. В неділю до церкви тільки старі бабусі тупцюють. Честерові на зустрічі навіть рота не прийшлось відкривати,
мер сам замкнув церковника. «Хе-хе, Богові Боже, а гроші роблять справу» - підсумував вголос бізнесмен, кинувши глузливий погляд на
невелику церковку по другу сторону дороги.
Драмонд поміняв хід думок і згадав, що місцевий пімп  до нього дзвонив за зустріч. От з ким треба справи вирішувати, жінки завжди давали
добрий дохід. Та й надійніше це, ніж підторговувати наркотою. Ну що ж, все складається як найкраще. Бар розрахований на декілька сотень
місць, крім того, на задньому дворі зроблено невеликий басейн. «Хай молодь купається з шампанським у воді, а я покупаюсь у грошах», -
самозадоволено посміхнувся і направився до входу в приміщення, перед котрим стояло декілька автомобілів компанії, що провадила
внутрішні облицювальні роботи майбутнього бару.

ІІ. Джеймс Ворен

Преподобний Джеймс Ворен, опираючись однією рукою на паличку, а іншою на ручку дверей його 10-річного Б’юіка, став на рівні ноги з
автомобільного сидіння. Напевно, не зовсім вірно сказати «на рівні ноги», бо постать цього вже далеко немолодого чоловіка більше
нагадувала знак питання, ніж відомий нам інший розділовий знак, який ставиться для висловлення сильного почуття. В його віці вже було не
до голосних вигуків захоплення, а хіба що до тихого поскрипування. Зробивши крок в сторону, штовхнув рукою двері авто, які видавили з себе
звук, наслідуючи голос власника, зачинились.
Розгладивши складки, які зібрались на жакеті, що досить вільно висів на власникові, Джеймс попрямував вільною ходою до дверей церкви.
Сьогодні неділя, служіння починалось о десятій, та він завжди приїжджав на годину раніше, щоб налаштуватись на проповідь, яку
промовить до пастви. Їхня церква на сьогодні налічувала чуть більше ста чоловік. Не так було в шістдесятих, коли методистські церкви
Америки були у своєму розквіті, маса молоді, недільні школи для дітей. Нині колишня молодь – це старші люди, які ще приходять до церкви,
а вже їхні діти не мають часу на Бога, а за дітей їхніх дітей приходиться тільки молитись. Нове покоління Богом майже не цікавиться. А вже
про те, щоб Йому послужити, то й слухати не хочуть. Їм краще, щоб Бога взагалі не існувало, їм так вільніше. Вони молоді, щасливі в своїх
розвагах. Служитель зітхнув важко. Дійшовши до дверей, обернувся, направивши свій зір через дорогу, за якою височіла будівля
новозбудованого бару. Це був погляд втомленого чоловіка у безвихідді. «Ще й цей бар, - думав Джеймс зі скорботою в серці, - що доброго
може принести він церкві своєю дикою музикою, п’янством та розпустою? Всього триста футів від нас! І до мера ходив, щоб виділив інше
місце під будівництво бару, та де там, навіть слухати не захотів, випровадив, як старого непотрібного пса, за двері. Ой, пропаде наша країна
без Бога! Допоки не обернемось до Бога лицем, немає надії, що встоїмо. Гроші та розваги стали людськими богами. Чи Господь не покарає
нас за відступництво? Не мають більше страху Божого немудрі. Ох-хо-хо…», - тільки й видихнув із себе, як стогін душі, і ввійшов у церковні
двері.  
Година минула швидко у невеселих роздумах та молитві, яка завжди передувала виходу на кафедру. Що сьогодні положить Господь на
серце сказати людям? Подивився на годинник, була за п’ять хвилин десята, вже доносився спів хору. Преподобний Ворен повільно
піднявся зі стільця, не випускаючи палички з руки, залишив братську кімнату і накульгуючи рушив до залу. Церква була в зборі. Під звуки
затихаючого псалма, Джеймс зайняв своє місце, опершись на кафедру, обвів поглядом присутніх і почав:
-        Коли перші пілігрими з далекої Англії досягли берегів Америки, ними був укладений договір “ Mayflower Compact ” в котрому
зазначалось, що ціль їхнього життя на новій землі – це прославлення Бога та проповідування Євангелія Ісуса Христа. Я вірю, що в той
далекий час, Бог поставив невидимий щит захисту навколо них та їхньої нової батьківщини. Адже в перші роки перебування в Америці не
озброєна армія стояла в захисті переселенців, а сам Господь, котрий підтримував та допомагав його народу переносити всі труднощі  та
будувати величнішу у світі країну. За довгі роки існування нашої держави нація перетерпіла величезні зміни. Ми, потомки перших
переселенців, ввічливо попросили Бога забратися з нашого життя  та повернутись на небеса, тому що стали дуже мудрими в своїх очах,
рішили, що в спромозі обійтися без Його допомоги. Такою є наша високомірна думка за нас самозакоханих, в результаті котрої виникла
маса проблем, з котрими сьогодні нація безуспішно пробує впоратись. Прикладом цього служить новозбудований напроти нашої церкви
бар. Всі мої спроби домовитись з власником бару та міською адміністрацією результату не дали. Остався остатній, але надійний засіб
протиставлення злу -  це звернутись за допомогою до Бога, котрий чує взиваючих до нього. Пророк Ісая нам говорить: « Ото ж бо, Господня
рука не скоротшала, щоб не помагати, і Його вухо не стало тяжким, щоб не чути, бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога,
і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» .
Проповідник зробив коротку паузу після прочитаного з Біблії та глянув на присутніх. Тишина. Продовжив:
-        Вухо Бога живого постійно відкрите, щоб чути молитви нужденних в Його помочі, але серце людини повинно бути відкритим для Бога.
Воно повинно бути чистим від беззаконь, повинно належати Богу, повинно бути місцем, де перебуває слово Христа. Будувати відношення з
Богом у своєму серці дуже непросто, але власне в цьому  полягає бажання Бога.
Пастир привів приклад, коли цар Давид, усвідомивши свій гріх, увізвав до Бога в сльозах покаяння, як він готовий був принести любу жертву
для того, щоб бути прощеним, але зрозумівши, підсумовує: «жертви Ти не бажаєш». Адже жертвоприношенням не вгамуєш гнів Божий і
благословення Його не дістанеш. Дух Господній більш глибоко обпікає викриттями людське серце, на що Давид  говорить: «Жертва Богу –
дух зламаний, серцем зламаним та смиренним Ти не знехтуєш Боже» .
-        Отакого серця нам потрібно досягати в собі, - продовжував, - тоді Бог не відштовхне, не відкине. Перегляньте кожен життя ваше,
впустіть Христа у серця, щоб гріховний чоловік вмер у вас, а духовний воскрес. Тоді Господь вислухає нашу молитву, почує наші страждання і
відверне від нас біду. Бог володіє величезною силою , в котрій сьогодні ми маємо велику потребу.
Різка біль обпекла ліву сторону грудей, мліла рука. Джеймс розщібнув верхній ґудзик на сорочці, послаблюючи краватку.
-        Ви можете сказати, що Ісус Христос говорив: «… знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!»  Але спитаю і я вас,
чому Бог не вивів народ свій зразу по своєму плані, а повинен був чекати, аж поки люди не знесли своїх молитов на визволення? Чому
перемога над Амаликом була можлива тільки з піднесеними в молитві руками Мойсея? Чому без молитви Даниїла, Бог не почав звільнення
народу з Вавилонського полону, хоча це було в Його планах? Невже Бог, щоб допомогти, потребував молитви? В чому секрет? В чому
таємна сила молитви? Чому Бог потребує людської молитви у виконанні своїх планів? Сторінки Нового Заповіту, як і попередні приклади,
також неодноразово свідчать про силу молитви: засуджений до смерті Петро звільнений із темниці у відповідь на молитву церкви, Павло і
Сила виходять на свободу, прокажені зціляються, сліпі прозрівають – все це, як наслідок молитви.
Присутні в церкві почули про створення чоловіка, як вершину Божого плану, про відпад людини від творця за своєю власною безпутністю, як
чоловік, залишивши Бога, перейшов на сторону диявола, підпорядковуючись його керівництву.
-        Та Бог хоче врятувати людину від гріха та вічної погибелі. Тут відкривається секрет і сила молитви. Викупна жертва заплачена Ісусом
Христом. Початок спасіння – молитва покаяння грішника, бо «всякий, хто призве ім’я Господнє, спасенний буде» . Господь рятує душу у
відповідь на її молитву. Цілий світ може лежати у темній безодні сатани, але спасенні душі належать Богові, вони є діти Небесного Отця.
Тепер, коли дитина просить хліба, чи батько дає їй змію? Вухо Господнє не закрите, щоб вислухати молитви Його дітей. Його рука не
стримується, щоб рятувати та допомагати, Його сила нескінченна та безгранична. То чи потребуємо ми Його? Я відповім: «Так!».
Цього разу його пауза була більш тривалої. Джеймс хотів впевнитись, що всі його слухають і, як це буває, комусь не захотілось спати.
-        Роздумуючи за молитву, скажу, що це не набір завчених виразів, а стогін душі, що виходить із серця людини. Вона молитвою звільняє
себе від того тягаря, який вже не в силах сама нести. Біблія каже: «… ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух
заступається за нас невимовними зідханнями» .
Преподобний Ворен  призупинився у своїй проповіді. Зрештою, він вже доніс до людей основну думку і був щасливий , що встиг це зробити. В
серці не вщухав біль. Думкою полинув до Бога, щоб дав йому сили закінчити своє сьогоднішнє служіння. Тому цього разу не затягуючи паузи,
продовжив:
-        Ви всі знаєте наші переживання останніх чотирьох місяців – це бар, що будується по іншу сторону дороги від церкви. Скоро будівництво
буде завершене і цей розсадник зла вплине і на подальше наше існування. Не буду зараз впадати у дискусію: чи це нашій церкві в
покарання, чи у випробовування, та очевидно, що Господь допустив дане будівництво з певною ціллю. В молитвах моїх я вже не знаю яких
слів вжити, щоб виразити ту всю душевну біль, що стискає мої груди. Прошу вас, браття та сестри, серцями розкаяними та чистими воззовіть
до Господа, можливо уздрить Бог праведника у нашому зібранні, який «стане в проломі» між добром і злом. Амінь.
Церква повторила: «Амінь!» і пастир раптово почав осідати, тримаючись однією рукою за край кафедри. В його думці ще промайнула
радість за завершену сьогоднішню проповідь, але в очах потемніло. Відчув чиїсь руки на собі, голоси, та вже їх не розрізняв.

ІІІ. Роберт Пенет.

Чорний блискучий «Лінкольн», минаючи загальну стоянку для всіх прибулих до муніципального будинку, проїхав до спеціально відведеного
місця для працівників суду. У їхньому місті було троє суддів та він - голова суду Роберт Пенет. Уже другий термін вибирають його на цю
посаду. Це непоганий признак, значить він на своєму місці. Часом буває нелегким винести вирок суду, але, дякувати Богу, його зоставили на
ще один строк, значить він це робив не зле. Суддя Пенет був чоловіком не те, щоб набожним, але й Бога не відкидав. За звичай, наше життя
зосереджене навколо нас самих, ми більше зайняті пошуками становища в суспільстві. Навіть коли ми згадуємо про Бога, ми в першу чергу
думаємо за себе та власні бажання. Життя проходить в роботі , в сімейних турботах, в участі у громадських організаціях, але раз від разу
хтось або щось нагадує Пенету про Його існування. От і сьогодні до судового слухання справа про згорілий новозбудований бар за позовом
його власника, котрий вперто вірить, що церква, котра знаходиться на протилежній стороні дороги, відповідальна за те, що сталося. Пастор
церкви вже майже місяць, як у лікарні, але решту членів церкви прийдеться заслуховувати. В чому ж там таки їхня вина? Чому власник бару
звинувачує саме їх? По акту пожежної інспекції ясно, як в білий день, що в приміщення влучила блискавка, система захисту ще не була
встановлена на той час.
Попросивши секретаря принести чашку кави до кабінету, суддя знову почав перегортати сторінки справи, раз-від-разу роблячи помітки на
окремому аркуші. Закінчивши, глянув на годинник. Час було йти. Надів судейську мантію і повільними кроками рушив до залу суду, тримаючи
в руках справу за позовом власника згорілої новобудови Честера Драмонда про відшкодування збитків методистською церквою, де
пастором преподобний Джеймс Ворен.
-        Встати, суд іде, - оголосив секретар засідання.
Суддя Пенет стриманою ходою увійшов до залу суду. Зайнявши своє місце по центрі, вислухав, як клерк суду привів присутніх до присяги
говорити правду і тільки правду, нічого крім правди, вмостився у своєму кріслі за широким столом.
Адвокати зі сторони позивача стверджували, що у блискавці, котра підпалила будівлю тільки-но збудованого бару, винуваті прихожани даної
церкви на чолі зі своїм пастирем, які після відмови перенести будівництво в інше місце, почали молитись до свого Бога. Суддя від
несподіванки зсунув окуляри на кінчик носа і подивився на адвоката поверх лінз.
-        Так, ваша честь, прошу замітити, що молитви знаходять реальну і дійсну силу. Виясненням того, що саме відбувається в момент
молитви, займався професор Ньюберг – ведучий нейрофізіолог університету Томаса Джефферсона. Більше десяти років він проводив
унікальні експерименти на скенування мозку людей, заглиблених в молитву. Більшість його експериментів основана на «фотографуванні»
мозку. Ця технологія називається однофотонною емісійною комп’ютерною томографією.
Здивування судді росло. Він зняв окуляри і положив їх на стіл, але рішив вислухати до кінця, не перебиваючи запитаннями.
-        В експериментах вченого приймали участь сестри монастиря святого Франциска, - продовжував адвокат, - які до розпочатих
досліджень перебували в молитвах щоденно на протязі п’ятнадцяти років. Результати вразили вчених. У всіх сестер під час молитви тім’яна
частина мозку, яка відповідає за орієнтацію тіла, просто відключалась. А це означає, що людина в молитві здатна розірвати зв'язок із
фізичним світом і вийти за його межі.
Адвокат перевів переможний погляд від судді до присутніх в залі. Після короткої паузи знову звернувся до судді:
-        Ось ще один цікавий документ, ваша честь. Подібні дослідження були проведені в 1986 році російським нейрофізіологом Валерієм
Слєзіним, який зробив запис випромінювання мозку священників у молитві. Результати викликали сенсацію на міжнародному
психіатричному симпозіумі. За допомогою приладів він зафіксував, що в молитві майже зникає активність мозку. Якщо мозок дорослого
чоловіка працює з частотою біля 12 герц, то в молитві його активність стишувалась до 3 герц. З такою частотою працює мозок
новонародженого. Це доводить, що молитва переносить мозкові хвилі людини в особливий діапазон випромінювання, дякуючи чому
досягається стан єдності з духовним світом.
«Герци, децибели… - почав згадувати суддя, що пам’ятав зі шкільної програми по фізиці. – Дивись, як вони науково доводять реальність
Бога!» Пригадалось раптом Біблійне «будьте, як діти». «Явно це не просто красиве поетичне порівняння, а дійсне підтвердження відносин
людини з Богом!» - продовжував роздумувати суддя. Справа йому стала видаватись не складною, в голові вже назрів виправдувальний
вирок для церкви. Раз сторона позивача звинувачує Бога, як винуватця пожежі, то немає нічого простішого, як закрити справу за відсутністю
обвинуваченого у залі суду? Суддя усміхнувся у думці, уявивши, як він буде давати вказівку поліції доставити Бога до залу суду. «Безглуздя!», -
підсумував у своїй голові.
Закінчивши прослуховування сторони-позивача, суддя викликав представників відповідача. І яке було його безмірне здивування, коли
адвокати церкви почали завзято доводити безпідставність звинувачень що ніби то Бог почув молитву церкви і знищив бар… Суддя не міг
повірити своїм вухам, що чує все зворотне від того, що він надіявся почути. Віруючі стверджували всупереч свої вірі...  
Стук судейського молотка оголосив закінчення обговорень. Всі підняли голови в надії почути судовий вердикт у свою користь.
-        Вислухавши обидві сторони, - почав суддя, - я поки що не знаю, яке рішення винести, але з матеріалів справи слідує, що невіруючий  
власник бару не має сумнівів у силі молитви і доводить реальність Божої присутності, а все церковне керівництво чомусь старається довести
зворотне…