Юрій Тітов

Ісусові ніхто не допоміг…

Ісусові ніхто не допоміг,
І хрест важкий лише Йому належав.
Юрба ж звіріла,
І гріховний крик
Неначе розривав усе безмежжя.
Ісусові ніхто не допоміг…
І тільки в спину кидали каміння.
А Він ішов,
І вже не йти не міг
За людство на Голгофу у терпінні.
І Він мовчав,
І Він не говорив,
А кров Його стікала на обличчя.
І мало хто сльозину обронив
В той день страшний,
В той день такий трагічний.
Марія – Скорбна-Мати перед Ним
Свої гарячі сльози проливала.
А Він молився і прощав усім…
Від болю Небо і земля стогнали.
Прощав усе –
І зраду, й чорноту,
Бо є та буде вічно Божим Сином.
А плач Небес приносив гіркоту,
І вірила душа у воскресіння.
Ісусові ніхто не допоміг…
А Він за нас земні тортури стерпів.
О світе!
Скинь із себе чорний гріх
І не шукай Його посеред мертвих.
У кожного Голгофа є своя
І є свій хрест,
І є своє долання.
Хай часу пробігає течія,
Та стерпить все душа в своїм стражданні.
За шлях важкий у Бога не проси
Ні нагород,
Ні почестей для себе.
На Гору вищу хрест свій донеси,
Де Божий лик пливе у вічнім Небі.

В Гефсиманськім саду

Молитва Христова і зрада Іудова
Змішались колись в Гетсиманськім саду.
Там очі народу накрились полудою,
Зробивши із нього гріховну орду.

Не чули вони віще слово Учителя,
Бо їх лжеапостол юрбою повів.
Отам почалися страждання Спасителя,
І слід чорноти далиною побрів.

Іудо! Іудо! Якби ти замислився:
Ти ж учень Його, коло Нього сидів!
Чому ж хижий погляд раптово ти визвірив,
У нице падіння себе опустив?

Твій мертвий цілунок із присмаком холоду,
Такий невідвертий, продажний, скупий.
Хрипіла болючість розколотим голосом
Над садом самотньо у тиші нічній.

І мовчки дерева зажурено плакали,
Та десь насміхався безчесний Пілат.
Із неба дивились хмарки перелякано,
Стояли апостоли, тьмарився сад.

Тим місцем іду мовчазною годиною,
Як демон, ця зрада терзає мене.
Такою страшною, гіркою провиною
Нехай не накриється людство земне.

Хоч ми не безгрішні, та лине осанною
Христова присутність над нашим єством.
Провісні вітри пролетять Гефсиманою,
Щоб нам повернути побожний псалом.

Народе земний! Не продайся лукавому,
Бо ще на планеті омани не сплять.
Неначе собі, під гріховною лавою
Христових завітів ніколи не зрадь!


Не розіпніть

Христа в собі не розіпніть,
Цвяхи байдужо не забийте.
Весь час до Нього ви ідіть,
Над невідомістю не стійте.

Ділами камінь відштовхніть,
Словам благим крилечка дайте.
Христа всім серцем полюбіть,
В Його Любові воскресайте.

Дороговказ

Власну совість не кладім на плаху,
І пітьму щомиті не клянім.
Підіймаймось білокрилим птахом —
Книгу віри у житті творім.

Не забудьмо предків працьовитих,
Не купімось за гріховний гріш.
Ще потрібно вежі підкорити,
Щоби воля сяяла ясніш.

А із неба дивляться аскети,
Дужче б'ють живі монастирі.
Кожним кроком, як високим летом,
Повертаймо істини старі.

Хай же душі не летять наосліп,
Не оглухне серце від брехні,
Упадуть такі жадані роси,
Наче думи щиро вогняні.

Досить зла, ворожості, прокляття,
Чи ж Господь від нас цього хотів?
Подивіться, люди, на розп’яття,
Де Ісус вселенський гріх простив.

Поєднаймось, доки ще не пізно,
До Соборів у мольбі ходім
І співаймо величальну пісню —
За життєвість Господа хвалім.

Вірю я — ми станемо добріші,
І пітьма розсіється між нас.
Молитовні, незабуті вірші
Нам засвітять свій дороговказ.

Святі поради

Стережися заздрості своєї,
Бо вона всю совість проковтне.
І нікому не ставай суддею,
А по світу сій добро рясне.

Порадій за друга і за брата,
Жодним словом людям не злукав.
Не посмій духовно помирати,
Щоб твій дух в пітьмі не заблукав.

Захисти усесвіт від прокльонів,
Землю затули від сатани.
Хай свіча твоя на підвіконні
Осяває помисли ясні.

Доведеться серденьку боліти —
Дякуй Богу, що воно болить.
Ти злодійству, як метеориту,
Рідну землю не дозволь згубить.

І нема страшнішого нічого,
Ніж упасти перед людством ниць,
Погасити пломеня Святого,
Не помітить сяйво блискавиць.

А іще байдужості не слухай,
Серцем і душею не черствій.
Всю безслізну мовчазну посуху
Ти Любов’ю подолать зумій.

Не криви словами та не збочуй,
Будь собою, Бога не забудь,
І тоді страшні минуться ночі —
Дні твої у безвість не підуть.

Імення Боже сяє у думках

Дозволь Христу до тебе увійти,
Дозволь собі духовно оновитись,
Перед Дитям Господнім нахилитись
І шлях до істин праведно знайти.

Дозволь собі замислитись над тим,
Чого не можна на роки відкласти.
Нехай у тихих спалахах причастя
Засяє зірка світлом провідним.

Помнож себе на іскорки святинь,
Щоб вогнищем сподіваним налитись,
Щоб жодним кроком віри не спинитись,
І не зректися доброти корінь.

Стихає все в яснім передчутті,
Згорають всі вагання недоречні,
І обнімає непорочно вечір
Цю ніч святу, що світиться в Христі.

Дозволь собі, чого не дозволяв,
Зіграй на струнах суті й одкровення.
Промов молитву за свій край стражденний,
Яку ніхто, як ти, не промовляв.

Різдвяна ніч у зорях і свічках,
Як вишиванку, небеса гаптує.
З надією душа твоя святкує,
Імення Боже сяє у думках.