Олена Юдаєва

                                                                              Ні, тільки не я

У датського письменника Якобсена є цікава новела з назвою «Чума в Бергамо». Бергамо – маленьке італійське місто поблизу Равенни
на схилі гори. До нього веде вузька гірська стежина. Звичайне невелике містечко…
Якобсен розповідає про те, як в Бергамо спалахнула чума. Жахлива! День і ніч дзвонили похоронні дзвони. Люди кликали до Бога, в
храмах цілодобово горіли свічки, але все це було неефективним: епідемія тільки посилювалась. І тоді люди втратили інтерес до того ,що
відбувається. Вони стали кричати: «Бога немає!» Потім викотили з броварень бочки і почали пиячити. Очманілі від вина, люди впали в
розпусту і розбрат. В місті почалася вакханалія. Оргії і відчай. Бенкет під час чуми. І так продовжувалось з дня на день. Інколи, прямо під
час безумного танцю, хтось падав мертвим з почорнілим від хвороби обличчям. Його так і залишали лежати. Брутальні веселощі
продовжувались: «Будемо їсти і пити, бо завтра помремо».
Але одного разу люди насторожились: їм почулася мелодія хоралу. Потім вони побачили низку людей, які піднімалися по гірській стежці і
співали: «Господи, помилуй! Господи помилуй!» Попереду всіх йшов молодий монах, який ніс чорний дерев’яний хрест. Процесія пройшла
через міські ворота. Жителі Бергамо почали з них сміятися: «Ви, ідіоти! Ніякого Бога тут немає! Припиніть своє безумство! Йдіть з нами,
будемо їсти і пити, бо завтра помремо». Але монах, який очолював ходу, незворушно продовжував свій шлях.
Процесія увійшла в широко відкриті двері закинутої церкви. З ними увірвався натовп приречених на смерть людей, який моторошно
реготав і збуджено ревів. М’ясник, один з них, у кривавому фартуху, видерся на вівтар, підняв золоту чашу для причастя і прокричав:
«Пиячте! В нас Бога немає!». В той час за кафедру став збліднілий монах і попросив тиші. Коли в церкві наступила тиша, він почав свою
промову: «Я хочу вам щось розповісти. Син Божий вмирав на хресті, до якого Його прибили цвяхами, і натовп теж знущався над Ним. І тоді
Син Божий подумав: «Я повинен помирати заради людей, які абсолютно байдужі до Моєї смерті?!». І він вирішив: «Ні, тільки не Я! Тільки
не Я!» Божественною силою Він вирвав цвяхи зі Cвого тіла, зістрибнув з хреста, і так вирвав Cвій одяг з рук воїнів, що ігрові кості, якими
вони кидали жереба, покотилися з гори Голгофи. Потім Він одягнувся і вознісся на небо, наостанок сказавши: «Ні, тільки не Я!» Хрест
залишився порожнім. Тому тепер немає ніякого визволення від гріхів, немає милості Бога до людей і немає спасіння. Тепер для вас всіх
лише смерть і вічне пекло!»
Монах так дивно проповідував, що тиша стала приголомшливою… Тоді м’ясник зістрибнув з вівтаря і став внизу під кафедрою. Чаша випала
з його рук. «Немає більше спасіння, немає милості! Ми назавжди загинули!» – ці страшні слова відлунням, відгукнулися в його голові.
Раптом він зробив кілька кроків вперед і, простягнувши монахові руки, закричав захриплим голосом: «Ей ти! А ну поверни нашого
Спасителя назад на хрест!»
… Звичайно ж, монах розповів історію про Спасителя невірно. Ні, Син Божий не сказав: «Тільки не Я!» Він пішов на хрест, не дивлячись на
те, що люди постійно стверджують, що робота, розваги і пожадливості цього світу їм набагато важливіші за спасіння власної душі.
Там, на Голгофському хресті, повинен був страждати ти! За всі свої сварки, ненависть, злі наміри, обман, гордість, заздрість та інше є лише
одна заплата – смерть! Але на хресті замість нас за наші гріхи постраждав Святий і Непорочний Бог – Ісус Христос: «Він же зранений був
через наші беззаконня і терпів біль через наші гріхи…» (Ісаї 53:5).
Тому кожен, хто ще не прийняв Христа, зараз проснися і спасайся від майбутнього гніву. «Хто вірить у Сина, той має вічне життя, а хто в
Сина не вірить, той життя не побачить, але Божий гнів перебуває на ньому» (Івана 3:36).