Марія Звірід

* * *
Коли боляче серце ранять
Гострим словом, мов лезом бритви,
Одиноко і гірко стане —
І знеможеш в нерівній битві.

Не ховайся в німе мовчання,
Серце небу лиши відкритим…
Хай душа у сльозах благання
До Ісуса несе молитву…

На образи пекучий попіл
Хай проллється дощик прощення.
Під хрестом на старій Голгофі.
Ми вчимося благословення…

І якщо навіть серед літа
Сніг байдужості закружляє,
І замерзнуть любові квіти,
І розколеться лід відчаю…

Ти сердечні свої долоні
Піднеси догори, до сонця —
Благодатна любов Господня,
Тьму розсіє в твоїм віконці.

* * *
Господи, серце створи в мені чисте,
Таке ж білосніжне, як сніг цей іскристий...
Та хочу: хай буде ще теплим і ніжним,
Як яблуня в квітні в серпанку розкішнім.

Створи в мені серце просте й непримхливе,
Щоб в злиднях й багатстві було би щасливе,
Босоніж воно не встидалось ходити
Та хліба окрайчик з голодним ділити.

Створи в мені, Господи, серденько вдячне,
Щоб в кожній миттєвості бачило щастя.
В захмаренім небі чи сонячній днині,
Знаходило Божої ласки проміння.

Створи в мені любляче серце, Ісусе,
Тоді і на горе чуже я озвуся,
Чийсь біль обпече мою душу сльозою, —
Та все це я зможу тільки з Тобою.

Тому й сотвори мені серденько чисте.
І радість спасіння верни променисту.
Дух правий в мені обнови, мій Ісусе,
Помилуй, благаю Тебе, мою душу.

***
Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а летіти,
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полину,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не ангели, ми загубили крила
Ще там, в раю, як почали грішити.

Як серце раптом зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров’ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов’ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, чужим пройнятись болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоб ти любила,
Щоб добротою в світі цім світити.
Бог позичає іноді нам крила,
Щоб і літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті та червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, і півоній.

А наостанок знову побажаю
Прощати і любити, і радіти.
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але ми будьмо простими, як діти!

Остання вечеря

«Мир Свій Я вам даю», — казав до них Христос,
Дванадцятеро слухали в світлиці.
Синіло небо у Його зіницях,
І сходив мир в серця дванадцятьох,
І наповняв, як мирро, їхні душі.
І так хотілось бути їм з Христом
Усю цю ніч...Та ще не знав ніхто,
Що це останній вечір із Ісусом.
А Він ламав опріснок перед ними,
І кожному з любов’ю подавав,
«Моє це Тіло, — тихо промовляв, —
Що за всіх вас ось-ось буде ломитись»
І кожен, простягаючи долоню,
Приймав шматочок і до рота клав.
І Юда очі мовчки опускав,
Він план про зраду мав вже на сьогодні.
А потім чашу Вчитель їм подав,
І виноградний аромат рознісся
По всій світлиці... А Ісус підвівся
І, поглядом обвівши їх, сказав:
«Це Кров Моя — вона за вас проллється,
Ви Чашу Заповіту цю прийміть
І між собою нині розділіть» —
І прийняли всі учні з щирим серцем.
Ось так Ісус Христос прощався з ними,
Це був для них останній спільний вечір,
В цю ніч Його візьмуть, скривавлять плечі
І поведуть стежинами нічними...
«Мир Свій Я вам даю...» — ці дорогі слова
Через століття нам звучать сьогодні.
Цей Хліб і це Вино — то Тіло й Кров Господні,
З благоговінням знов схиляється душа...